Нещодавно прийнято зміни до Закону про освіту, в якому зокрема зазначено: «Держава гарантує безоплатне забезпечення підручниками учнів загальноосвітніх навчальних закладів із числа дітей-сиріт, дітей-інвалідів I-III групи, дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям». Тобто основна маса учнів купуватиме підручники власним коштом.

Одразу ж Міністерство освіти розгорнуло кампанію з обговорення і проведення конкурсу підручників для 4 і 7-х класів. Коли держзамовлення майже відмінено і штовханина видавництв біля бюджетної «годівнички» значно вщухла, то, здавалося б, з’явилась можливість прозоро і чесно підійти до відбору найкращих зразків підручників. Створено репозитарій, на якому вчителі могли ознайомитись зі змістом підручників і замовити найбільш прийнятні.

Та, виявляється, усі ці офіційні опитування, замовлення і конкурси є лише рейтинговими голосуваннями і не мають стосунку до держзамовлення. Більше того, ні автори, ні видавництва не володіють повною інформацією про ці «рейтинги». А це ж ті, кого результати опитування цікавлять найбільше, бо стосуються безпосередньо.

Залишається невідомим, як формуватиметься замовлення підручників більше ніж на 100 мільйонів державних коштів для малозабезпечених сімей.

Навіть якщо процес стихійної закупівлі і забезпечення підручниками більшої частини учнів у вересні 2015 року пройде вдало, то що з цими підручниками буде потім теж не відомо. Напевне, стануть макулатурою.

Не зрозуміла нинішня роль Міністерства у всьому цьому процесі. Значно втративши фінансові важелі, МОН досі намагається опосередковано керувати ринком підручників, надаючи, чи не надаючи дозвільний гриф. Допоки виданням підручників будуть тією чи іншою мірою керувати чиновники – будуть проблеми. Проблему міг би вирішити вільний ринок: Міносвіти лише надає гриф «Відповідає чинній програмі», а видавництво друкує і намагається реалізувати через книжкові магазини або безпосередньо школам, батькам, учням підручники. Соціально незахищеним – компенсація вартості підручників з бюджету. «Виживуть» лише найякісніші підручники і не за рахунок рішень кількох чиновників від МОН, а за рахунок природного відбору в середовищі шкільної освіти.

Звісна річ потрібно відслідковувати якість змісту підручників, щоб не наводнити школи непотребом. Так, навіть єдиний підхід до термінології в шкільних підручниках потрібно комусь коригувати. Але, як показує життя, гриф «рекомендовано Міністерством освіти і науки України»зовсім не гарантує придатність підручників до використання в школах.

Єдиний вихід з цього становища – це апробація підручників у реальному навчальному процесі. І лише тим підручникам, які пройшли процес апробації надавати відповідний гриф. Контролювати якість підручників повинні не міністерські чиновники, в основній своїй масі далекі від звичайної школи, а діючі вчителі, зацікавлені в якості знань своїх учнів. Навіть теоретично-ідеальний підручник може виявитись, м’яко кажучи, не дуже вдалим для використання в умовах реального навчального процесу.

Зі створенням прозорого ринку підручників, коли батьки своїми гаманцями «голосуватимуть» за те чи інше видання, яке їм порадив обрати вчитель, керуючись своїм досвідом і знаннями (а не Міністерськими вказівками) «відімре» усе непридатне і помилкове, яке за часів держзамовлення пролазило до шкіл.

Міністерство освіти могло б кредитувати гроші в шкільні бібліотечні фонди для одноразової закупівлі підручників, розрахованих, скажімо на п’ять років. А школи повертали б ці гроші за рахунок батьківських коштів поступово, впродовж тих самих п’яти років. І не ставали б тоді підручники щорічною макулатурою. І батькам довелося б сплачувати лише п’яту частину від вартості книжки.

Окрім грошових і загальномакулатурних проблем існують і конкретні проблеми змісту підручників. Спробуйте знайти учителя, який назвав би вам ідеальний підручник з інформатики.

Та чи можна в принципі створити «досконалий» підручник з інформатики?

Відмінності в типах і версіях операційних систем, різноманітність офісних пакетів, не кажучи вже про інші прикладні програми, призводять до того, що кожен персональний комп'ютер – це як дактилоскопічний знімок користувача! Неможливо створити універсальний підручник, який влаштовував би всіх користувачів. Через неможливість забезпечити всі школи України сучасним обладнанням і програмним забезпеченням, а також в умовах довільного вибору програмного забезпечення Міністерство справедливо вимагає мінімальної прив'язки змісту підручників до конкретного програмного продукту.

Автори шкільних підручників і посібників з інформатики роками б'ються над вдосконаленням змісту своїх дітищ, намагаючись догодити як Міністерству, дотримуючись вимог програм, так і вчителям, охоплюючи безліч софту, і дітям, роблячи матеріал цікавим, і психологам, враховуючи вікові особливості учня, і санепідеміологам (які не переглядали, до речі, норми роботи на комп’ютері і норми щодо обладнання кабінетів інформатики з 1998 року), дотримуючись різних ДСанПіН-ів. Іншими словами, автори і видавництва марно намагаються «поєднати необ’єднуване».

Навіть якщо їм це частково і вдається, з'являються або нові зміни в шкільних програмах, або нове програмне забезпечення, а найчастіше і те й інше одночасно. Завершено конкурсний відбір підручників для 7 класів вчителями України, в той час, як продовжуються обговорення і редагування «нової» розвантаженої програми з інформатики. Хіба не є це абсурдом «ставити воза перед конем»?

Але й ці авторсько-видавничі проблеми теж мають просте і прийнятне рішення: розділити зміст підручника на тематичні брошури. Міністерству освіти, замість конкурсу підручників, варто було б ініціювати конкурс саме таких брошур. І створювати брошури легше, і у видавництв не буде авралу з видання «фундаментальних» підручників. І перевидавати невдалі або застарілі варіанти не так затратно, і батькам не потрібно одноразово купувати дорогий підручник, досить придбати у різний час в міру необхідності кілька дешевих брошур. Та й зміни програми торкнуться (і то не обов'язково) лише змісту деяких брошур. З цих брошур, як в конструкторі, будуть укомплектовані підручники найбільш прийнятної конфігурації для конкретного учня, вчителя і навчального закладу.

Не обов'язково це має бути комплект брошур одного автора. Хтось краще пояснює принципи створення слайдових презентацій, а хтось доступно викладає основи баз даних, хтось краще орієнтується в Office 2003, а хтось – у Libre Office. От і вийде оптимально сконструйований підручник, найбільш пристосований до бажань і можливостей учасників навчального процесу, відповідний апаратній і програмній конфігурації наявних комп'ютерів. До того ж носити учневі в школу потрібно буде тоненьку брошурку замість кілограмового підручника.

Ще варіант: залишити друкований підручник зі сталою теоретичною частиною – однаковою для всіх. А практичну складову для різних версій ПЗ видавати в електронному вигляді. Або цілком перейти на електронний підручник, який, однак, має не повторювати паперовий, а бути насиченим анімацією, інтерактивом, передбачати гнучкий зворотний зв’язок і вибір траєкторії навчання залежно від успішності учня. І такий онлайновий інтерактивний підручник вже створюється (див. http://itknyga.com.ua).

Не слід орієнтувати підручник одночасно на всіх: на вчителя, на батьків, на учня. За підручником має навчатись учень. А отже, саме йому повинно бути в цьому підручнику все посильне для засвоєння за віком і за часом вивчення. А для вчителів та (чи) батьків, слід видавати спеціальні посібники. Спроби «поєднати необ’єднуване», тобто написати єдиний, цілісний, всепоєднуючий універсальний підручник, який задовольнив би усіх і підійшов би під усе програмне забезпечення, призводять до того, що вчителі змушені постійно «винаходити велосипед» переробляючи, те що їх не задовольняє у цих «універсальних» підручниках.

Василь Ластовецький, Ігор Завадський, Олександр Пилипчук, Євген Шестопалов